Озираючись шелестом трав,
Після спеки усе спочиває
В ніжних звуках вечірніх октав.
Свіжий подих крізь сутінки рветься,
Колисаючи спеку в степах,
Перепілкою спека озветься,
І заграє цвіркун у житлах.
Гасне сонце.Яскраве проміння
Віддзеркалює золотом мить,
Загортає в обійми видіння
У згасаючу неба блакить.
Засинає земля під покровом
В оксамиті тривожних ночей,
І торкнеться душа рідним словом
До пейзажу зі смутком очей.
Всміхаючись зажуреним сонетам,
А час лихий, як жмуток катастроф
Летить у вир стривожений фальцетом.
Співають птахи оду весняну,
Весільні сукні вишні повдягали,
Фарбує квітень далеч чарівну,
А ранки сонно з півнем проспівали.
В промінні дня красується тюльпан,
Нарциси з сонцем шепчуться ласкаво,
Старий горіх - крислатий дідуган
Розправив руки - крила величаво.
Каштан збирає сонячне тепло,
Ошатні свічі квітнуть на блакиті,
Весняні дні - одвічне джерело
Краси і творчості між росами у житі
Така чарівна, юна і свята.
Зіпрілий лист в траві ховає муку,
Де ранків сяє ніжна простота.
У погляді і посмішка, і мука,
В долонях квіти, сонце і жалі,
А поміж вирв - досада і розпука,
І сліз гірких небесні кришталі.
Дивлюсь на неї з радістю і смутком,
Летять у небі дрони й журавлі,
Здається це загубленим набутком
В реальності, що лине на крилі.
Береза розпустила віти - коси,
Із кореня пульсує сік життя,
Стоїть бур'ян, де скам'яніли роси,
І чутно куль задушливе виття.
Той сік беріз - ковток замість мікстури,
Нехай лікує опіки душі,
Весняний бренд від етно - субкультури,
На клумбі днів, де всохли спориші.
Вечірні сутінки ховають свої очі
Від тих пожеж, що бачить білий світ,
Палає злість тим полум'ям щоночі,
А попел зла вкриває первоцвіт
Ніби посмішка теплого дня,
То дзвенять, то шепочуть, як повінь,
То співають пташками зрання.
А слова наче хмари з блакиті,
Наче дощ весняний на поля,
То веселі, а то лякливі,
Гомінкі, ніби шум гілля.
А слова, ніби пісня пташина,
Наче відгук епох земний,
Розквітають немов калина,
Наче відгук століть голосний.
А слова наче відгомін дзвонів
Обіймають молитвами світ,
І летять між роки пантеонів
Віднайшовши життя заповіт.
А слова ніби код генетичний,
Наче карта ментальна думок,
Що зв'язок поколінь історичний
Розчищає душі струмок
Малює промінь свій пейзаж.
Весна привносить етносолод
На передвраннішній колаж.
Біліє приморозок в полі,
Весняний дощ ще вчора лив,
В саду дерева - парасолі
Рядном намоченим накрив.
Ворони каркають настирно,
Стрибають нишком горобці,
Воркують голуби сумирно,
А час летить у манівці.
Нікого.Кіт об ноги треться,
Собака бігає в дворі,
Знов півень голосно озветься
Зі сходом сонця на зорі.
Прокрила двері - холод віє,
Весна ж всміхається мені,
Повітря березнем тепліє
І ранок пестить у дворі.
Шукаючи моментів теплі миті,
В душі вирує суму курявата,
А спогади тривогами розмиті.
Танцюють краплі тихо на вікні,
Змиваючи зими мазки холодні,
Мов сльози, відголосками крізь дні
Окликують печалі старомодні.
А дощ немов сюїта весняна,
У звуках зливається спонтанно
Душа природи ніжно - чарівна
У фарбах розчиняється мембранно.
Летять слова на трав зелених шум,
Пульсуючий теплом поміж рядками,
А березня мінливо - впертий струм
Блукає одіозно між садками.
В цих краплях чутно музику життя,
А кожна " ля" бинтує ніби рани,
Промовивши побожно каяття
Зникає за обвітрені паркани.