Осінь

 Вже дощі постукали у шибу,

І плащем вкривається земля,

Осінь розцяцьковує садибу,

День  втішає зголене гіллля.

Мокрий парк вдивляється у далі,

Лист збирає краплі дощові,

Осені розсипані коралі

Неба очі ваблять тернові.

Хризантем краса чарує погляд,

Вітер обіймає жовтий лист,

Розлетівся осені недогляд,

Де всміхався жовтень - танцюрист.

Під вуаль вона сховала вроду,

Листопад підморгував здаля,

А краса пішла шукати броду

З вигуком модерним: " Вуаля".

Між дерев зупиниться раптово,

Гляне в даль на стомлені поля,

І прикрасить золотом святково

Днів пейзаж, що в'яне звіддаля.

А осінь кличе в гості листопад

 Осінні хмари небо затягли,

Лікують рани від ракет сталевих,

Опале листя шелестить крильми,

Крізь горе днів шахедно- металевих.

Красуня - осінь наче вже не та,

Вбрання її обшматане ракетами,

І все ж краса тендітно- золота

Виблискує між зорями - планетами.

А у полях неорана рілля,

Там вирви, наче в нетрях поховалися,

І лісосмуг обпалене гілля

З життям навік напевне попрощалося.

Заплаче осінь гіркими слізьми,

Оплаче дні, поранені " Геранями",

Укриє землю відчаєм пітьми,

Розмиє бруд дощем між калабанями.

А осінь кличе в гості листопад,

Збирає листя в танці при порозі,

А той далекий голос канонад

Впаде безсило в сутінь при дорозі

Вечірнє

 Десь за обрієм вітер блукає,

Озираючись шелестом трав,

Після спеки усе спочиває

В ніжних звуках вечірніх октав.

Свіжий подих крізь сутінки рветься,

Колисаючи спеку в степах,

Перепілкою спека озветься,

І заграє цвіркун у житлах.

Гасне сонце.Яскраве проміння

Віддзеркалює золотом мить,

Загортає в обійми видіння

У згасаючу неба блакить.

Засинає земля під покровом

В оксамиті тривожних ночей,

І торкнеться душа рідним словом

До пейзажу зі смутком очей.

Блукає тиша холодно між строф

 Блукає тиша холодно між строф,

Всміхаючись зажуреним сонетам,

А час лихий, як жмуток катастроф

Летить у вир стривожений фальцетом.

Співають птахи оду весняну,

Весільні сукні вишні повдягали,

Фарбує квітень далеч чарівну,

А ранки сонно з півнем проспівали.

В промінні дня красується тюльпан,

Нарциси з сонцем шепчуться ласкаво,

Старий горіх - крислатий дідуган

Розправив руки - крила величаво.

Каштан збирає сонячне тепло,

Ошатні свічі квітнуть на блакиті,

Весняні дні - одвічне джерело

Краси і творчості між росами у житі

Вечірні сутінки ховають свої очі

 Прийшла весна із березнем під руку,

Така чарівна, юна і свята.

Зіпрілий лист в траві ховає муку,

Де ранків сяє ніжна простота.

У погляді і посмішка, і мука,

В долонях квіти, сонце і жалі,

А поміж вирв - досада і розпука,

І сліз гірких небесні кришталі.

Дивлюсь на неї з радістю і смутком,

Летять у небі дрони й журавлі,

Здається це загубленим набутком

В реальності, що лине на крилі.

Береза розпустила віти - коси,

Із кореня пульсує сік життя,

Стоїть бур'ян, де скам'яніли роси,

І чутно куль задушливе виття.

Той сік беріз - ковток замість мікстури,

Нехай лікує опіки душі,

Весняний бренд від етно - субкультури,

На клумбі днів, де всохли спориші.

Вечірні сутінки ховають свої очі

Від тих пожеж, що бачить білий світ,

Палає злість тим полум'ям щоночі,

А попел зла вкриває первоцвіт

Весняні котики

Пухнасті котики весняні

Радіють поцілункам сонця,

Природа каверам незнані

Прокриє в музику віконця.

В полях ховається негода,

Весняний вітер пестить віти,

Чаклує з березнем природа,

День буде з садом гомоніти.

Пухнасті котики ласкаві,

Весни творіння загадкові,

Сховає вечір у заграві

Бруньки обвітрено - бузкові.

Весняний день розпустить крила,

Земля розбудить першоцвіти,

А холоднеча вже безсила

Десь марно буде животіти.

Весняні котики пухнасті

Всміхнулись березню звабливо

На вербах суконьки гіллясті

Чарують провесінь мрійливо.

А слова...

А слова наче сонячний промінь,

Ніби посмішка теплого дня,

То дзвенять, то шепочуть, як повінь,

То співають пташками зрання.

А слова наче хмари з блакиті,

Наче дощ весняний на поля,

То веселі, а то лякливі,

Гомінкі, ніби шум гілля.

А слова, ніби пісня пташина,

Наче відгук епох земний,

Розквітають немов калина,

Наче відгук століть голосний.

А слова наче відгомін дзвонів

Обіймають молитвами світ,

І летять між роки пантеонів

Віднайшовши життя заповіт.

А слова ніби код генетичний,

Наче карта ментальна думок,

Що зв'язок поколінь історичний 

Розчищає душі струмок