Що не кажи...

Що не кажи, в житті усе трапляється,
Буває, що і в травні сніг спускається,
Буває, що в судинах кров скіпається,
Й душі тепло за хмарами ховається.

Що не кажи, а дні нас часом радують,
Коли зірки дощем в долоні падають,
Коли встаєш і щастям умиваєшся,
І радо в снах з майбутнім привітаєшся.

Що не кажи- життя непередбачене,
І ти живеш, як Господом призначено,
Час як вода, тече й не зупиняється,
Й вчорашній день у завтра не вертається.

І в міражах завмерла дня блакить

То була мить,
Коли цвіла весна,
А почуття бриніли, мов струна,
І в міражах завмерла дня блакить,
Де погляд щастям й вічністю струмить.

То був не ти,
І я була не я,
Коли несла кохання течія,
Світилась грань, де сходяться світи,
Де зводить час крізь відстані мости.

Осінній смуток в душу заглядає

Похмурий день в зажурі спочиває,
Сонату жовтень пише для дощів.
Мовчазно далі ранок огортає,
Струснувши шарм з замріяних кущів.

Потоки сліз сховає він в калюжі,
Красу осінню змиє листопад,
В туманах зникнуть оклики байдужі,
Й обійме вечір вогником лампад.

Осінній смуток в душу заглядає,
Шукає краплю сонця і тепла,
Ревниво спогад в літо повертає,
Хоч ця пора давно вже  відцвіла

Летять ключі у небі Сандармоху

Похмурий день із присмаком печалі,
Сумує ранок в золоті беріз,
Й не тішать погляд осені коралі,
В обіймах хмар -  дощі з потоків сліз.

Летять ключі у небі Сандармоху,
В гіркім "курли"озветься вбитий глас,
Так слід людський в краю чортополоху
Стирав режим з історії від нас.

Тримає ліс цю таїну жахіття,
Й прокляття днів роки несуть печать,
А календар відмолює в століття
Цей гріх тяжкий, що змушував мовчать.

Усна народна творчість. Казка 'Мудра дівчина'.Тести. | Методичний портал sup®/sup

Усна народна творчість. Казка 'Мудра дівчина'.Тести. | Методичний портал sup®/sup

Осіння замальовка

Змарнілий погляд осені - чаклунки
Несуть вітри в холодну далечінь,
Кохання флірт й багрянця поцілунки
Розмиє дощ вночі, мов темну тінь.

ЇЇ красу божественно тендітну,
Як злодій вкраде дикий буревій,
А синь очей замріяно - блакитну
Сховає мить в калюжі сніговій.

Вона сплакне бурхливим листопадом,
Від сліз змокріють липи і дуби,
І золотим останнім зорепадом
Впадуть на землю кольори журби.

З подякою

Я дякую життю за його щедрий дар,
За те, що можу день зустріти на світанку,
Відчути запах трав, побачить колір хмар,
І золото садів в прозорому серпанку.

Я дякую землі за урожай хлібів,
І тихому струмку, що напоїв водою,
І вітру буйному за стоголосий спів,
Хвилинам і рокам, що в світ ідуть зі мною .

Я дякую літам за молодість років,
Що озиваються і радістю,й журбою,
За дивоглядні плеса вранішніх ставків,
Й за тихі води,що шепочуть з осокою.

Я дякую шляхам за широту без меж,
Що в світ мене ведуть по лабіринтах долі,
За ласку мамину й турботу батька теж,
Що пестили мене ,мов колосок у полі.

Я дякую струмкам за ріки й береги,
За острови невдач і за моря розради,
За світлий час надій, за відчуття снаги,
За чуйність вчителів і корисні поради.

Я дякую порі за зими і літа,
За рідних і близьких,які живуть зі мною,
За буйний цвіт садів, і лист, що опада,
За мудрість, що приходить з сивиною.

Я Богу дякую за цей солодкий світ,
За кожну мить,що в ній творю й радію,
За милозвучність слів і мови дивоцвіт
За осені красу,і днів меланхолію.