Чомусь не радує весна

Цвітуть сади, а навкруги
У час тривоги і розпуки
Терзають душу сум і муки,
Й новини б'ють, мов батоги.

Думки у просторі блукають,
Чомусь не радує весна,
Щораз сумніша новина,
Здається, й птахи не літають.

Лихі часи, до цього йшлося,
Бездумно нищили цей світ,
Коли ж біда коло воріт,
Поклони б'єм, щоб обійшлося

Це нас природа покарала,
Всього здавалось нам замало,
Робили все чомусь зухвало,
Тому "табу" вона наклала.

Нам Бог дав розум й силу волі,
Проникли в закутки науки,
І підкорили ультразвуки,
Тож мусим все змінить поволі.

І пройде час, минуть напасті,
Забудем смуток і тривогу,
А мудрість вкаже нам дорогу,
Де чистий світ засяє в щасті.

Кольоровість

Сірий день крізь сірі хмари
В сірі душі загляда,
Промінь сонця ледь крізь сірість
Сонцемрійно спогляда.

Сірий дощ на сіру землю
Сумно стелиться рядном.
Сірий вечір огортає
Мокру вишню за вікном.

Сірі миші поховались
В сірі нірки від біди,
І на щастя, змиє мряка
Ледь помітні їх сліди.

Сірий день вдяга настирно
Сад у темні сіряки,
На обніжку он завмерли
Злісносірі будяки.

Сірий голуб сів магічно
На посірене гілля,
Простір неба його манить
І очікує земля.

Сірість зникне сіроплинно
На окраїнах буття,
Кольровість розфарбує
Сірі сходинки життя.

Сірі душі побіліють
В чистих водах джерела,
А барвисті знов засяють
В божій іскрі від тепла.