пʼятниця, 2 серпня 2019 р.

Липень вже за обрієм сховався

Липень вже за обрієм сховався,
Тихо не прощаючись пішов,
Тільки в снах він потайки зізнався,
Іншу мрію в далях він знайшов.

Серпень проводжав його похмуро,
В заздрості заплутались думки,
І дивився в слід йому понуро,
Бо в душі засіли холодки.

Теплі ночі з липнем попрощались,
Із туманом ранки обнялись,
Ясно дні до сонця посміхались,
І красою мальви зайнялись.

Вже поля скидають позолоту -
Струсить вітер в'янучу красу,
Дощ омиє степову скорботу,
Й пустить в простір сонячну ясу.

Серпень знайде барв тони яскраві,
Намалює радісний пейзаж,
Нанесе мазки на фон ласкаві,
Й подарує зливам на вітраж.

середа, 24 липня 2019 р.

Незвичайна страва

На канікули в село
Мати сина споряджає:
Три футболки,кілька шортів
У рюкзак йому складає.

- Не забудь айфон узяти,-
Мати сину все торочить, -
А то будеш нудьгувати
Й бабу з дідом заморочиш.

Баба рада - внук приїхав,
Все сусідам вихваляє,
Хлопець біга без угаву
Інтернет усе шукає.

То залізе на драбину,
Баба в сльози і голосить:
- Не дай Боже обірвешся!
- Злазь, дитятко, дід же просить!

За півдня так знервувалась,
На обід його гукає.
На стіл виставила страви -
Чого тут тільки немає!

Онук страву покуштує,
І тарілку відставляє,
Пальцем в скельце клаца,клаца,
Що він там ото шукає?

Баба просить:"Скуштуй качку,
Чи варенчок в сметані!"
Онук наче і не чує,
Тиця пальцем по екрані.

Баба знову обізвалась:
- З'їж, дитино, пиріжечок,
Чи нарізати ковбаски
І нажарити яєчок?

Внук підняв на бабу очі
І так жалісно питає:
- Ви скажіть мені, бабусю,
Чи вай фаю в Вас немає?

- Ой, мій  любий, не варила,
Я про страву цю не знаю.
Завтра вранці приготую,
Як у доньки розпитаю.

вівторок, 23 липня 2019 р.

Жовтіє поле в сонячнім вбранні

За обрієм згаса спекотний день,
У вечора в долонях сонце тліє,
В нічних акордах зоряних пісень
Прозора тиша трепетно німіє.

Повільно йду стежиною в поля,
Вдихаю ніжні зілля аромати,
В небеснім дзеркалі красується земля
Й кущі троянд, що квітнуть біля хати.

Жовтіє поле в сонячнім вбранні,
До неба сонях радісно всміхається,
А край дороги вже на виданні
П'янка медунка з вітром обіймається.

Той солод степу вабить і п'янить,
В медових росах обшир умивається,
Безмежний край із вітром гомонить.
Смеркає день. Мовчить, не озивається

Цей трунок вітер вкраде у степів,
Аби бджола в дзвінких медах купалася,
Щоб дружний хор у простори злетів,
Й від щастя ніч зірками розсипалася.

субота, 20 липня 2019 р.

Закутавсь день у хмару дощову

Закутавсь ранок в хмару дощову,
І день в цей час проснувся неохоче,
Пригладе дощ у полі куряву,
А вітер ниву миттю залоскоче.

Ген перепілка звуки подає,
Цвіркун в мінорах тишу колисає,
Неначе сонце скарб той дістає,
Й тендітний промінь ніжно відпускає.

Спустився дощ. Природа ожива,
В калюжу горобець без остраху пірнає,
Струнка, мов дзвін, жалюча кропива
Між спраглих трав із небом розмовляє.

Я цю розмову подумки ловлю,
Уяву огорта похмурий літній ранок,
Солодку мить так трепетно люблю,
 І вже плекаю свій душі серпанок.


субота, 6 липня 2019 р.

Червневий ранок розсипа гарячі роси

Червневий ранок розсипа
Гарячі роси,
Шовкові хвилі стиглих трав
Лягли в покоси.
Стихає пісня цвіркунів
Чомусь зарано,
Лиш чутно щебетет солов’я –
Легке сопрано.
Іду у луки на зорі –
Вдихаю вільно,
Так легко вітер пробіга
Й танцює стильно.
Гуде на квіточці бджола –
Пилок збирає,
А перепілка у житах
Зорю стрічає.
Ковток повітря трав п’янких –
Це так замало.
До дна б цю випила красу
Крихку й зухвалу.
Гарячий ранок розсипа
Проміння сонця,
Свій погляд місяць залишив
На склі віконця.

неділя, 23 червня 2019 р.

Згасає день

Згасає день в чернвневій літній спеці,
Колоссям стигнуть пишні пшениці,
І погляд сонця крізь вівтар столітній
На землю сипле сонні промінці.

Буяють трави в сонця на долонях,
П'янить їх запах ранок  на зорі,
Сивіє в літа ковила на скронях,
Й кує літа зозуля  в цій порі.


пʼятниця, 10 травня 2019 р.

На Великдень




- Синку, забери мене на свято,
На Великдень, дітки, забери, -
Просить мати, ніби винувато,
Сум очей обпалюють вітри.

- В день святковий паску в рідній хаті
Разом з вами хочу скуштувать,
В небесах, де хмари пелехаті,
Лик святий в господній день стрічать.

Так мені набридла ця палата,
Запах ліків, довгий коридор,
Вдома Жулька вірна і лахмата,
Рижий кіт по кличці Командор.

Синку, я і в лікаря спитала,
Він сказав: " Розписку напишіть", -
- Я додому хочу, - прошептала, -
Разом з вами свято це зустріть.

Він дивився, ніби у безодню...
Прийдуть зять, донька і два сини,
У неділю світлу Великодню
Шашлики влаштовують вони.

Як сказати матері, що марно
Жде вона це свято за столом,
На природі зелено і гарно
Смакувати м'ясо із вином.

Він мовчав, а в голові роїлись
Різні фрази, речення, слова,
А потрібні, ніби притаїлись,
Жар червоний щоки облива.

- Добре, мамо, потім поговорим.
Час ще є, бо зараз посівна.
Матері він видався суворим,
Вмить розхвилювалася вона.

У палаті тиша чергувала,
Жінка сіла тут, біля вікна,
Як сьогодні день той пригадала:
Кожна мить у згадках вирина.

У село приїхали вже з сином,
Дім купили, стали працювать.
Причепили гойдалку за  тином,
Щоб було малому де гулять.

Час летів, як вітер над полями,
Школа,ВУЗ, сім'я, робота, дім.
Старість, мов підкралася гаями,
Все змінила поглядом своїм.

Вмер Степан, земля йому хай пухом.
Поховала матір через рік.
Як там є - зібралася із духом,
Бо Господь їй шлях такий нарік.

Радувалась синові й мовчала,
Що дитя покинуте взяли,
Як на те, не завжди помічала,
Коли люди зайве щось плели.

Дні вбирали радощі і тугу,
Виріс син - незчулася й коли.
Грала доля їм сімейну фугу,
День вкрапляв у настрій кольори.

Перед сном молилася за сина,
І благала щастя у небес,
Щоб жила в трудах його родина,
І чекали радості й чудес.

Молитви, мов  янголи на крилах,
Донеслись в господній добрий час,
Син живе, мов човен на вітрилах,
Про достаток дбає повсякчас.

Хоч в лікарні - теплиться надія,
Син приїде вже за кілька днів,
І здійсниться  Великодня мрія,
Але дух в душі чомусь тьмянів .


У суботу встала спозання,
Склала  речі й сіла до вікна,
Час тримав надломлене чекання,
Але мрію пестила вона.

Сіло сонце обрію в долоні,
Смуток жінці душу обпіка,
І немов в останньому вагоні
День присів і гірко доріка.

І вона у роздумах заснула -
Ніч знеболить рану, що ятрить.
Голос сина увісні почула,
Та душа між хмар уже летить.

Він зайшов в лікарню винувато,
До палати кроків ще зо два,
- Ви спізнились,- якось слабувато
Медсестри доносились слова.

- Діти, гості,- трохи забарився,-
Я додому матір заберу.
- Чоловіче, ти уже спізнився,
Зараз речі мамині зберу.