Зима.Сніги

Зима.Сніги.Дерева в білих шатах.
Дорогу місяць сяйвом обійма.
Іде зима вся в перлах і агатах,
І дивний світ у погляді трима.

Будинки.Парк.Алеї сніжно - білі.
Холодний вітер гладить ясени.
Вдягли берізки хустки із ванілі,
І скинуть їх на дзеркало весни.

Поля.Степи.Блукає тиша світом.
Летять у гості зорі до землі.
Фарбує ніч пейзажі снігоцвітом,
А день дрімає нишком на стеблі.

Настрій

У січні ранки хмуряться похмуро,
Колишуть тишу віти біля хат,
Ховає мить у погляди зажуру,
І лине час в мереживі лампад.

На кухні кава, за вікном негода,
Трамваїв стукіт спокій обрива,
Акорди дня наспівує погода,
А шарм дарує каві полива.

У січні ранки темні і мовчазні,
Й думки летять у простір за вікно,
Хвилин ескізи видно невиразні,
І дня штрихи як сіре волокно.

Та запах кави думку зупиняє,
Ковток терпкий пронизує теплом,
Краса горнятка сутінь розвіває,
І творить день шедеври за вікном.

Вже пахне день весною

Хоч ще зима,а пахне вже весною,
Землі вклоняються дощами небеса,
Бринить повітря тихою струною,
І запах зелені в повітрі воскреса.

Цьогоріч сніг не вкрив поля й долини,
Туман шептав веснянки повсякчас,
І розсипав на віття намистини,
Й низав гердан березам для прикрас.

В повітрі пахне прілістю терпкою,
А вітер тче  із листя килимки,
І крізь шпарини тиші й супокою
Ідуть за обрій вранішні димки.

Хоч ще зима, душа весні радіє,
Вже кличе сад господаря в ці дні,
На сонці груша знову молодіє,
Й вбрання весільне міряє у сні.

Хоч ще зима, та пахне день весною...

А зараз зими зовсім інші

Згадаю зими сніжно - білі,
Як хуга стукала в вікно,
На склі ялинки посріблілі
Ховали погляд під сукно.

Крізь ніч дивились очі - зорі,
А місяць стежку фарбував,
Й поля сріблясто - неозорі
Морозом вечір цілував.

Зима вдягала в розкіш парки,
Різьбила диво кришталі,
Й з дахів бурульок недогарки
В теплі купала на землі.

Я пам'ятаю холод лютий,
Червоний захід і мороз,
І став у кригу міцно скутий,
Вітрів і віхол симбіоз.

А зараз зими зовсім інші,
Якісь туманні і сумні,
Пейзажні тихо пишуть вірші,
Й романси грають весняні 

Згадаю днів морозне чародійство

Загляну я крізь роки у дитинство
Така собі екскурсія на мить,
Згадаю днів морозне чародійство,
Коли снігів окутує блакить.

Я пам'ятаю зими із снігами,
Морозні й білі ранки  у дворі,
І по коліна снігу під ногами,
І казку, що складали снігурі.

У пам'яті канікули зимові,
Й санчата дід, що нам подарував,
 Як на дахи, мов хусточки пухові,
Холодний день дбайливо напинав.


Всміхалось сонце радо через роки,
Несли санчата з пагорбу униз,
Пашіли щастям в нас червоні щоки,
Зима творила радісний каприз.

А ще ялинку й ніжний запах хвої,
І засівну від хлопців хорову,
І сніг замотаний казково у сувої
А на подвір'ї бабу снігову.

Зимова казка спогадів щасливих
Тих днів, на жаль,ніяк не повернуть,
Але дитинства років галасливих
Не зможе час у безвість відштовхнуть.

Ще пахне фарбою палітра

Вже пізня осінь...

Сумує небо. Сонце зажурилося,
Змарніло поле.Стихло,  бо втомилося.
А вітер гілля - струни налаштовує,
Туманом срібним ранки обціловує.

Затихла річка, в небо задивилася.
А  хвиль краса до берегів прибилася.
Шепоче бір есеї з суму створені
Про дні журби, що осінню впокорені.

Брунатний лист приліг - не обзивається,
Дощами він холодними вкривається,
Тремтить увесь і болісно здригається,
А сенс буття в калюжі обривається.

Обвисло небо. Хмари розкотилися,
Мовчазні й мокрі клени засмутилися.
Вже пізня осінь барви затушовує,
Красу яскраву сірим заштриховує.

Безжально дощ пейзажі заплямовує,
В потоках сліз на вікнах витанцьовує.
Ось кинув вітер плащ на парк оголений,
А сам приліг натомлений і зморений.