Через відстань

 Через відстань безмежно далеку

Я відчула твій дотик руки,

І душа вгамувала ту спеку,

Що в уяві творили думки.

Через відстань близьку й невідому,

Полетіли у безвість слова,

Й об реальність буденно - свідому

Зачепилась душі тятива.

Через відстань у хмарних просторах

Десь блукають німі почуття,

А свідомість в безглуздих докорах

Кличе час до межі забуття.

Затихло місто

Затихло місто в сяйві ліхтарів,
Збирає ніч акорди в тихі гами,
І в ніжних звуках тріо скрипалів
Озветься час капризами - дивами.

На сонний парк впаде таємний блиск
Далеких зір, безмежжя тихих далей,

І створить місяць свій сліпучий диск

Й залишить знак у відблисках скрижалей.

Заснуло місто, спить в солодкім сні,

Невпинний час блука,немов по колу,
Все ж чутно звуки десь неголосні,
І відгук дня , що сплив по видноколу.

Втома

Буває втома від роботи
Чи від надмірної турботи,
А ще буває від безпліддя,
Й від аморального свавілля.

Ось так буває

Ось так буває,це не новина,
Пусті слова у часі завмирають,
В душі людській є вічна глибина,
Куди легкі тріски не долітають.

Скажу тобі...

Скажу тобі багата я безмежно,
Я бачу сонце, квіти й небеса,
Цілує промінь вранці обережно,
Й чарує погляд вранішня роса.

Я чую дивні птахів серенади,
Це все для мене створено в цю мить,
Дарує небо з перлів міріади,
А запах трав дурманить і п'янить.

Чи можна все за гроші це купити?
І не торгуючись продать чи подарить?
Чи може хтось подібне щось створити,
Щоб свій порив блаженством окропить?

Скажу тобі, багатства більш не треба,
Я вдячна Богу за усі дари.
Люблю заграву ввечері край неба,
І чуть як вранці шепчуть явори.

В обіймах духмяних світанківнків

В обіймах духмяних світанків
Іриси дарують красу,
І ніжаться в променях ранків,
І пестять на стеблах росу.

Жовтіють яскравим убранням
На ніжках тендітно струнких,
Їх погляди з щемним зітханням
У сутінках мліють лунких.

А зелень у ніжних поливах
Дарує весні кольори,
Відтінки квітучої зливи
Під пензлем травневої гри.

Ти пішов не прощаючись...

Вже сьогодні з тобою прощаюсь,
Відпускаю в осяяну даль.
І у слід твій мовчазно вдивляюсь,
А в душі сповиваю печаль.

Ти красу дарував віртуозно,
Цілував мої плечі стеблом,
Усміхався й манив граціозно,
І до губ приторкався чолом.

Ти пішов не прощаючись, чемно,
Коли ніч обіймала крилом,
А у погляді сяяла ревно
Щастя мить,що кохає теплом.

Ти пішов,у повітрі ж витають
В ароматах настояні дні,
І пилком на губах осідають
Поцілунки солодкі у сні.

Прощавай, буйний квітню,
Я знаю, ти любив до безтями весну,
А залишив красиву й самітню,
В ніжній цноті й плодами рясну.

Її травень зустріне побожно,
Ложе вистелить з трав запашних.
Він кохатиме палко й безмежно,
І купатиме в росах рясних.