Осінній дощ

Загорне в темноту пройдешній день
Вечірній час з прозорим силуетом,
Й таємні звуки приспаних пісень
Дощ поєдна з майстерним піруетом.

Фантомна ніч. Мов злякані двори.
В калюжах сон безжально розчинився.
Завмерли в парку мокрі явори,
А вітер тихо в гіллі зачаївся.

У таїні й мовчазності ночей
Сльота пливе штрихами на ескізи,
В антракті мряк для приспаних очей
Покаже дощ нерадісні репризи.

Фарбує жовтень кольорами

Дощить холодними ночами,

В багрянці днів палає світ.

Я закохалась до безтями

В дерев вінільний оксамит.

В туман огорнуться простори,

Покрито охрою ліси,

Й здається, далі оживляють

Близькі й далекі голоси.

На фоні сирості й вологи

Шукає погляд барв життя,

Й думки, з відтінками тривоги,

Вітри відносять в небуття.

Дощить з поривами й вітрами.

Вже пізня осінь.Ніч. Вогні.

Тонує жовтень кольорами

Пейзаж яскравий вдалині.

Час на годиннику сплива по колії

У путь - дорогу потяг вже відправився,
Затих  перон й вокзал немов отямився.
Час на годиннику сплива по колії,
А стук коліс луна в моносимфонії,
Моносимфонії, моносимфонії,
І у гармонії.

Дивлюсь в вікно і лину в даль замріяно
Там стріну долю юністю овіяну,
Колеса крутяться, вагончик котиться,
Думки у музиці на волю просяться,
На волю просяться,  на волю просяться,
 І  в світ доносяться.

І запита мене купе прокурене,
Чом сум в очах й обличчя мов зажурене,
Зніяковію я від його погляду,
І посміхаючись, замру від подиву,
 Замру від подиву, замру від подиву
На фоні сили спротиву.

Відкриє душу мені ранок радісно,
Сусід в купе погляне в бік мій заздрісно,
Зійде на станції й не попрощається,
Мов знов побачимось у день омріяний,
І день омріяний, і день омріяний,
 Знов привітається.

А роки летять в небуття непомітно

Обернись у мій бік ,перехожий,
Я провину свою визнаю.
Це ж бо я , але тільки молодший,
І себе не завжди впізнаю.

Ніщо у житті не проходить безслідно,
А юність мина зовсім так непомітно.
Були ми молодими і з запалом творили,
Кохались, зустрічались й вітали майбуття.

Виклик долі серйозно сприймали,
Й нагороди чекали на нас,
Друзів часто в душі вибачали,
А за зраду - ганьба на ввесь час.

Ніщо у житті не минає безслідно,
А юність сплива якось так непомітно
Були ми молодими і з запалом творили,
Кохались, зустрічались й вітали майбуття.

Гру складну ми частково зіграли
Й зрозуміли закони земні:
Коли з виду тебе не втрачали,
Тож не здайся у чесній борні.

Ніщо у житті не минає безслідно,
Лиш роки летять в небуття непомітно,
Були ми молодими і з запалом творили,
Кохались, зустрічались й вітали майбуття.

На світ душа з’явилася невинною

На світ душа з’явилася невинною
Пречистою, мов янгол, і дитинною,
Ночами в снах блукала й тихо зорила,
Як той кришталь, була вона прозорою.

Дощі тоді небесно-срібні падали
 Брехні й лукавству  вжитися завадили,
 Й вітри, опанувавши силу магії,
 Нашіптували дні казково - лагідні

Але була  душа всеж  необачною,
 В брудній калюжі світ яскравий бачила,
В важких туманах - райдужні освічення -
Що падали сльозою  в час очищення.

 - Усе минуще, - мовив голос мудрості,
І зрілість стала на порозі юності:
Всі кольори темніли і мінялися,
І вже чомусь так легко не сміялося.

 Ще спробує душа махнути крилами,
 Й злетіти під рожевими вітрилами,
Та до землі все більше прихиляється:
 Тягар гріхів до неї залицяється.

 Хай полудень життя відплатить вдячністю
 За скарб душі, що втратив  з необачністю,
Щоб чистота дитинства і наївності
В брудній калюжі сяяла безмірністю.
   

Якщо друг раптом став не друг

Якщо друг раптом став не друг,
І не ворог - а просто так,
Не дивись йому в очі вже,
Помолись, хай Господь береже.
І якщо ти відчув в цю мить,
Що від зради душа болить,
Не лікуй безнадійно час,
Бо довіри вогонь погас.
Якщо разом іти у путь,
У краї, де тебе не ждуть,
Зупинись, і відстань на крок,
З цього візьмеш гіркий урок.
Якщо друг раптом став не друг,
І не ворог - а просто так,
Кинь на прощу "за так" п'ятак
Бо ціна дружбі цій - мідяк.

Не кличе літо осінь гонорливу

Не кличе літо осінь гонорливу
На свій прощальний творчий бенефіс,
Гукає мить у далечінь щасливу,
Аби знайти останній компроміс

Воно блука по вулицях грайливо,
Лоскоче листя ніжно вітерцем,
І посмішку дарує жартівливо,
Й в минуле йде спокійно мандрівцем.

Вже чути кроки осені виразно,
А літо домальовує пейзаж,
Позують верби трепетно й мовчазно,
І завмира у фарбах антураж.