Вона ішла задумливо - сумна

 Осінній парк.Алея хризантем,

Опале листя гасне під ногами,

І золоті берези під дощем

Шептали древні ностальгійні гами

Вона ішла задумливо - сумна,

А день спадав на ніжні її плечі,

Стрічала осінь трепетно одна,

Їй чулись крики жалісні лелечі.

Були часи. Кохання і весна.

Любила погляд, посмішку і рухи, 

Душа п'яніла чиста і ясна,

Коли тримала теплі його руки.

Впивалась поглядом у блиск його очей,

Волосся гладила, п'яніючи незримо,

І в поцілунках місячних ночей

Цвіла для нього щастям мовчазливо.

А він радів, збираючи нектар,

Життя ж солодким завжди не буває,

В оману ввів під місячний вівтар - 

В черствій душі любов не проростає.

Минули дні.Весна зняла вбрання.

Він вже не той, не ті пріоритети.

Рингтон звучить і ввечері й зрання,

А в нього інші плани і сюжети.

Вона кохала постать і красу,

Його ж душа сховалась за портретом,

Безжально лабіринтами часу

Спливла любов туманним силуетом.

Осінній парк.Бурхливий листопад.

В її очах кохання мліє мука,

А в мерехтінні тліючих лампад,

Спада на землю болісна розлука.

Осінні спогади

Щось не спиться мені.Чому?

Я думки поміж хмар відпускаю,

І летять  десь у безвість. Кому?

Це й сама я , напевне, не знаю.

Я в уяві гортаю дні,

Місяці, і роки листаю,

Мов наснилося все мені.

Чому так? Я й сама не знаю.

Пригадала вокзал для двох,

І вогні на пероні в зажурі,

Нам здавалось в цю мить для обох

Ліхтарі тут якісь похмурі.

Доторкнулося струмом тепла

Те красиве і ніжне кохання,

Що сакрально душа зберегла,

І бентежить у час мовчання.

Я шукаю в пітьмі ліхтар.

Бачу - місяць вже хмарою вкрився,

А той спогад - німий бунтар

В сонній тиші на мить зачепився.

Подруго давня, осене - чаклунко

Вона всміхалась сонячно й звабливо,

Вдивлялась пристально в туманну далечінь,

Так шепотіла ніжно і грайливо,

Й в туман вдягала ранків сонну тінь.

Здається ніби завжди легковажна,

Але в душі - майстриня і творець,

Її хода замріяно вінтажна,

І лине з вуст кохання вітерець.

Вона чарує дотиком незримим,

Дарує радість з листопадом днів,

І поглядом блаженно невловимим

Несе у вир солодко мрійних снів.

Подруго давня, осене - чаклунко,

Твоя пора - ліризму  бенефіс.

Дзвонить душа на всіх акордах лунко,

Й в дощах шукає з смутком компроміс.

В осінніх барвах гасне жовтень

В осінніх барвах гасне жовтень,

Голубить доторком прощальним.

На оксамит спадає перстень

Й згасає відблиском печальним.

Пора чаруючих рапсодій 

Сумні виписує акорди,

І в звуках осені мелодій

Завмерли древні клавікорди.

В осінній тиші в'яне жовтень,

Печаль на клени розсипає,

І в золотаво - жовту сутінь

Мовчазно й швидко поринає.