Я хочу тиші мирної й святої

 

Я хочу тиші мирної й святої,

Взамін сирен стривожених щодня,

І чути бджіл в цвітінні супокою,

І бачить сад, що молиться зрання.

Я хочу тиші на ранкових травах,

І сльози рос при вранішній зорі,

І шум степів у сонячних загравах,

І шепіт хвиль спокійних на Дніпрі.

Я хочу чути голоси дитячі,

Лелечий скрегіт, співи солов'їв,

І бачить посмішки усміхнено тремтячі,

І чути теплий голос ручаїв.

Я хочу чути миру ніжні звуки

У молитвах вкраїнських матерів,

Щоб кожна мить без смутку і розлуки,

Співала оду голосом вітрів.

Не зустрічала я такої ще весни

 

Я ще бачила такої ось весни,

Коли бруньки обвуглені й криваві,

Коли війна вривається у сни,

А ключ лелек жахається в заграві.

Не зустрічала я такої ще весни,

Коли в полях летять уламки з градів,

І стогне болісно від вибухів війни 

Степів душа крізь посвисти снарядів.

Не відчувала я такої ще весни,

Коли в повітрі запах диму й сталі,

Коли обвуглена вся крона у сосни,

А промені сумують у печалі.

Я не чекала ще такої ось весни,

На крові " мир" від хижого сусіда,

І ріки горя від Дніпра і до Десни

В пітьмі брехливій чорного Аїда.

За обрій сонце поспіхом сідає

 За обрій сонце поспіхом сідає,

Ховає погляд зляканий між хмар,

Від вибухів вже вкотре день здригає,

А вечір б'є тривогу мов дзвонар.

Прийшла орда цей світ занапастити,

Весняний день закутати в пітьму,

Щоб попелом світанки отруїти,

 А вечори сховати у корчму.

І кожен з них не воїн, а злочинець,

Прийшов сусіда підло грабувать,

І вже не брат, не рідний, а чужинець,

Узявсь міста по - вовчи руйнувать.

Летять вже смерчі на будинки сонні,

Вростають в землю спалені міста,

І вмились кров'ю образи бетонні,

А смерть руїн упала на   хреста.

Невже тварин цих жінка народила?

А може їх вовчиця сповила?

В якому храмі нелюдів хрестила,

Щоб град - душа в цім тілі проросла?

Болотним мулом душі затягнуло,

Тече в тих жилах струєне багно,

А той Мордор немов відгородило,

Людське терпіння, вичавивши зло.