Є подарунки долі дуже дивні

 Історії бувають дуже дивні -

Коли приходить сонячне кохання,

Коли всі сни солодкі і чарівні,

Й шукає доля шанс і сподівання.

Коли думки, мов кольори веселки 

Яскраво грають й ніжністю квітують,

Фарбують щастям суму закапелки,

І в кожну мить окрилено мандрують.

В її очах іскриться юність щира,

Та він цього немов не помічає,

Тож вечорами міниться зневіра,

А докір юну душу розтинає.

Хто ти така, щоб він тебе помітив?

Байдужий погляд пада за лаштунки.

Лиш вітер ніжно їй волосся гладить,

А місяць шле солодкі поцілунки.

Для нього ти - життя беззвучна нота,

Яка не створить музику з прибутком,

Твоя любов - для нього темна квота,

Для тебе ж почуття це вкрите смутком.

Чи хочеш ти у нього запитати,

Які він має наміри і плани?

Не бійсь сама себе розчарувати,

Зроби цей крок - зніми з душі кайдани.

Він мріє мати жінку у достатку,

Що має дім, зв'язки, рахунок в банку,

Твоє кохання буде лиш на згадку,

Бо ти для нього просто забаганка.

Для нього ти - на мить солодка втіха,

Він - корабель, що пристані шукає.

Ти не вулкан, ти лагідна і тиха,

Його ж любов між бурями блукає.

Забудь його, він з іншої планети,

Твоя душа ще зійде в надвечір'ї,

Таке життя.Ще долі хитросплети,

Впадуть коханням в світлому сузір'ї.

В руці зігрію сонну хризантему

 

Останній штрих сумний і непримітний,

В пейзажах бліднуть фарби й півтони,

А день блука засмучено - самітний,

І час стира задуму з сивини.

То де ж вона, красуня жовтокоса?

Опалий лист дописує ноктюрн,

І тільки думка мрійно- безголоса

Спада на тло беззвучних увертюр.

Вдихне зима в осінню прохолоду

Морозним ранком білі кольори,

І парк отрима справжню насолоду,

Коли одягнуть сукні явори.

В руці зігрію сонну хризантему,

Її красу обвітрено - терпку,

Вінчальну сніг одягне діадему

На її вроду трепетно - тонку.

Поглядом я осінь проводжала,

 Поглядом я осінь проводжала,

 Десь за обрій у таємну путь,

 А скорбота душу обпікала, 

  Бо красу вже цю не повернуть.

 А вона впокорено - тендітна 

Лиш на мить спинилась в квітнику, 

 Мовчазна й задумливо - привітна

Шлейф несла скупати у ставку. 

Намагалась погляд зрозуміти, 

Хист блаженний в неї перейнять,

 З нею сам на сам поговорити, 

Щоб красу по - іншому сприймать.

 Та вона таємна й загадкова,

 Розсипала золото в цю мить, 

А краса сп'яніло - серпанкова

 На деревах фарбами горить.

 Поглядом я осінь проводжала,

 У якісь незвідані світи, 

А душа так болісно страждала,

 Щоби втіху в погляді знайти.

Переосмислення

 Чомусь боїмось ми дощів і негоду.

І сніжних заметів в холодну погоду,

В дитинстві боялись казкову істоту,

За склянку розбиту - у серці гризоту.

У роки студентські боялись декана,

І розкладу сесій, як магми з вулкана,

А потім боялись невдач на роботі,

І совісті мук у постійнім клопоті. 

Боялись зустріти невдале кохання,

І побут домашній, розлуку й зітхання.

"Набридло боятись!"- тут думка майнула

І вранці полегко душа вже  зітхнула.

Ну скільки вже можна отак ось боятись,

Від долі постійно ти мусиш ховатись?

Не треба боятись проблем і невдачі,

Й складної у пазлах і в часі задачі,

Не можна боятись брехні або зради,

Й чиєїсь пустої для себе поради.

Боятися треба безділля і ліні,

І гордощів в славі, як власної тіні.

Не бійтеся правду сказати людині,

Хай руку брудну, все ж подать в самотині,

Не бійтесь пліток, що плетуть немов сіті,

А бійтеся скверни й байдужості в світі.

Вона ішла задумливо - сумна

 Осінній парк.Алея хризантем,

Опале листя гасне під ногами,

І золоті берези під дощем

Шептали древні ностальгійні гами

Вона ішла задумливо - сумна,

А день спадав на ніжні її плечі,

Стрічала осінь трепетно одна,

Їй чулись крики жалісні лелечі.

Були часи. Кохання і весна.

Любила погляд, посмішку і рухи, 

Душа п'яніла чиста і ясна,

Коли тримала теплі його руки.

Впивалась поглядом у блиск його очей,

Волосся гладила, п'яніючи незримо,

І в поцілунках місячних ночей

Цвіла для нього щастям мовчазливо.

А він радів, збираючи нектар,

Життя ж солодким завжди не буває,

В оману ввів під місячний вівтар - 

В черствій душі любов не проростає.

Минули дні.Весна зняла вбрання.

Він вже не той, не ті пріоритети.

Рингтон звучить і ввечері й зрання,

А в нього інші плани і сюжети.

Вона кохала постать і красу,

Його ж душа сховалась за портретом,

Безжально лабіринтами часу

Спливла любов туманним силуетом.

Осінній парк.Бурхливий листопад.

В її очах кохання мліє мука,

А в мерехтінні тліючих лампад,

Спада на землю болісна розлука.

Осінні спогади

Щось не спиться мені.Чому?

Я думки поміж хмар відпускаю,

І летять  десь у безвість. Кому?

Це й сама я , напевне, не знаю.

Я в уяві гортаю дні,

Місяці, і роки листаю,

Мов наснилося все мені.

Чому так? Я й сама не знаю.

Пригадала вокзал для двох,

І вогні на пероні в зажурі,

Нам здавалось в цю мить для обох

Ліхтарі тут якісь похмурі.

Доторкнулося струмом тепла

Те красиве і ніжне кохання,

Що сакрально душа зберегла,

І бентежить у час мовчання.

Я шукаю в пітьмі ліхтар.

Бачу - місяць вже хмарою вкрився,

А той спогад - німий бунтар

В сонній тиші на мить зачепився.

Подруго давня, осене - чаклунко

Вона всміхалась сонячно й звабливо,

Вдивлялась пристально в туманну далечінь,

Так шепотіла ніжно і грайливо,

Й в туман вдягала ранків сонну тінь.

Здається ніби завжди легковажна,

Але в душі - майстриня і творець,

Її хода замріяно вінтажна,

І лине з вуст кохання вітерець.

Вона чарує дотиком незримим,

Дарує радість з листопадом днів,

І поглядом блаженно невловимим

Несе у вир солодко мрійних снів.

Подруго давня, осене - чаклунко,

Твоя пора - ліризму  бенефіс.

Дзвонить душа на всіх акордах лунко,

Й в дощах шукає з смутком компроміс.

В осінніх барвах гасне жовтень

В осінніх барвах гасне жовтень,

Голубить доторком прощальним.

На оксамит спадає перстень

Й згасає відблиском печальним.

Пора чаруючих рапсодій 

Сумні виписує акорди,

І в звуках осені мелодій

Завмерли древні клавікорди.

В осінній тиші в'яне жовтень,

Печаль на клени розсипає,

І в золотаво - жовту сутінь

Мовчазно й швидко поринає.

Така вона осінь - коханка

Розплакалась осінь сльозливо,

Змиваючи вересня слід,

Напоює землю дбайливо,

Чекаючи жовтня прихід.

Сьогодні блукає самотньо,

Розвішує смуток в саду,

І час відпустка незворотньо,

Прискоривши ночі ходу.

Сьогодні вона ще зваблива,

Уміє кохати й прощать,

В манерах якась особлива,

Все більше звикає мовчать.

Щось шепче трояндам уранці,

Й жоржинам наспівує вдень,

А клени, мов ніжні коханці,

Чарують красою щодень

У вересня в ніжних обіймах,

Сміється у барвах лісів,

Засріблились ранки у пасмах,

Й озвались, мов сто голосів.

Така вона осінь - коханка: 

Мов вересню плаче услід,

А завтра її забаганка

Вже жовтню подати обід.

Згадає осінь літні мінуети

Забудь усе,- за обрієм лунало,-

- Зітри із пам'яті усі гучні слова!

Ласкаве літо оди відспівало,

Й вляглась емоцій буйна курява.

Щасливі дні звучали, мов сонати,

Краса світилась зорями вночі, 

Слова злились в осяяні контати,

Й знайшла душа загублені ключі.

І день озвавсь: "Що мушу я забути?"

Гаряча ж ніч плекала почуття,

А час - чаклун примусив все збагнути,

І мить летіла в прірву забуття.

Згадає осінь літні мінуети,

І спав засмаг із плеч спекотних днів,

 Красуня крутить дивні піруети

В обіймах листя тихих ясенів.

Зірвала осінь лист з календаря

 Зірвала осінь лист з календаря,

Так легко і не вимушено наче,

Мені його до сукні приміря,

В цю мить сміється, а ночами тихо плаче.

Той лист - один ще рік мого життя

Ляга на скроні тихо сивиною,

Розносить вітер вихром почуття,

Їх кроки ледве чутно за спиною.

Я осінь чемно в гості запрошу,

Ми з нею мило будем розмовляти,

А потім СМС їй напишу,

Коли майне за обрієм блукати.

Я їй подякую за золото садів,

За барви днів і музику печалі, 

За тихий сум і аромат медів,

І за розсипані шипшинові коралі.

Жінка - осінь

 Жінка - осінь - щедра господиня,

Любить працю в полі і в саду.

З поцілунком спіє жовта диня,

Й літа шум  збирає на меду.

Жінка - осінь ніжна і примхлива,

Любо пестить вересень теплом,

В почуттях солодка і зваблива,

З поетично - малярським крилом.

Жінка - осінь тиха і сльозлива,

Сум ховає в хмару дощову,

До нестями мила і вродлива

Й схожа на ромашку польову.

Жінка - осінь муза і актриса,

Десь на скрипці грає в квітнику,

І намисто з крапель барбарису

Одягає вербам на ставку.

Жінка - осінь мудра і красива,

 На щоках горить калини жар

В почуттях відкрито гонорлива,

А в очах - хмеліючий нектар.

Жінка - осінь краля і панянка,

Розшиває сукню бурштином,

Вранці - леді, ввечері- шляхтянка

Ходить з пензлем тихо за вікном.

Прощання з літом

Відцвіло, відгомоніло, відшуміло

В ароматах матіоли й чебрецю,

І в степах десь ген за обрієм зомліло,

Й тихо впало між кущами ялівцю.

Віджовтіло, відбуяло, відродило

У садах на грушах, сливах і в полях

І на лозах виноградних захмеліло,

Й понеслось в легкому танці по гаях.

Відсвітилось, відсміялось, відкохалось

На річках, в ставках, озерах і в морях,

Й поцілунком ніжнотерпко попрощалось,

Залишивши втоми блиск на ліхтарях.

Серпневе

 

Обійми мене поглядом ніжно, 

Теплим подихом літніх ночей,

Доторкнись блиском ранку маніжно,

Щоб проміння лилось із очей.

Зачаруй ароматом рахманним,

Чай на зіллі із трав завари,

І легким, обережно спонтанним

Рухом сон із чола обітри.

Ніжний серпню, від спеки хмелію,

І від щедрості  в солоді днів,

А в душі тішу завжди надію,

Щоб зустрітись під шепіт садів.

На відстані буття

 

В днях спекотних,

В ніжних ранках

Літо проліта,

У прочинену фіранку

Осінь загляда,

На вітрилах 

Днів ласкавих

Линуть почуття,

А надія легкокрила

Душу звеселя.

Що чекаєш ти

Від долі,

Не таї думки,

Вже у посмішці щасливій

Квітнуть пелюстки,

Мрія світить з високості,

Що тут не кажи,

Тож на відстані рожевій

Радість збережи.

У чеканні світанковім

Літо проліта

Осінь в чари кольорові

Погляд огорта

Догоряє літо

 Догоряє літо,догоряє

В променях гарячих дотліва,

Соком яблунево - виноградним

У плодах на гіллі дозріва

Догоряє літо в дні серпневі

В диханні задушливих ночей,

І спадає тихо в безгоміння

Вечоровим смутком із очей.

Догоряє літо на баштані

В ароматній скибці кавуна,

І вкрапляє звуки соковиті

У пісні маестро - цвіркуна.

Догоряє літо у покосах

Пізніх трав, на золотих медах,

І летить за ластівкою легко

В голубінь по сонячних слідах.

В Інстаграмі

В баби Марфи - ювілей,

Рік як в Інстаграмі,

Засіяла ввесь город

По повній програмі.

Сидить тішиться щодня - 

Шукає розваги,

У діректі вся рідня

До її уваги.

Компліменти , наче дощ,

Падають щоночі,

Кожен стелиться, як сніг,

Вже рота охочих.

Баба в Gооgl очі рве,

Переклад шукає,

А Степан в кінці села

В сторіз відправляє.

Він до баби зачастив,

Як вмерла дружина,

І зійтись її просив,

Бо сам , як билина.

Але Марфа - ні в яку.

Сама собі пані!

Сумно діду - бідаку,

З відчаю - на грані.

Кум Степану розповів,

Як Марфу вкрутити,

У Фокстрот його повів,

Щоб айфон купити.

В автарці указали,

Що він Smit із штату,

Ще й картинку закачати

Яскраву й багату.

Знайшли Марфу в Інстаграм,

В коханні зізнались,

Прилили це по сто грам

Та й порозбігались.

Гляне Марфа в телефон - 

Сміється й красніє,

А Степан бере айфон

І тихо радіє.

Дума баба - заживу 

Хоч на старість віку.

Буду долари там мати

Сповна і без ліку.

Smit вже Марфі обіцяє

Приїхать забрати,

Баба дату визначає,

Щоб хату продати.

Все село гуде й пліткує

Про Марфу і Штати ,

А Степан все вижидає,

Коли куплять хату.

Баба хату продала,

Містера чекає.

На сторінку загляда - 

А її немає.

Тут Степан пішов до Марфи

Спічува, жаліє,

І співає дифірамби - 

В баби серце мліє.

В Інстаграм  Степан зайшов,

Подякував чемно,

Бабу так собі знайшов,

То все -  не даремно!

Обсипається літо

Обсипається літо пелюстками шовковими,

Тихо падає зорями в простір світу земний,

Озивається в тиші голосами казковими

І дарує із квітів букет запашний.

Літо грається з променем безтурботно і радісно,

Прохолодою ранки огортає ясні,

А за обрієм серпень підкрадається заздрісно

І наспівує потайки ніжні липню пісні.

Обдаровує літо веселковими барвами,

Ніжить погляд пейзажами і прибоєм морським,

Пада вранці під ноги росянистими травами

І повітрям напоює соковито - п'янким.

Емоційне

Згадаю дні в сльозах дощу обкупані,

Солодкий світ промоклий і близький,

А почуття, у сумнівах заплутані

На горизонт розсипані земний.

Проходять дні з холодним смутком змішані,

Й душа сховалась в голосах сипких,

А ранки, мов туманами завішені,

І спогади у присмаках терпких.

Стрічаю дні, у бризках сонця скупані,

І очі ринуть в голубінь небес.

Мої думки в в яскравий світ заплутані

Й життя вирує в пристрасті чудес.

Чай для двох

В склянці чай, заварений із м'ятою,
І меди з промінням на вустах,
Й спогади із мрією крилатою
На долоню сіли, наче птах.

Чай для двох - з думками наодинці,
Може так задумано було.
Між рядків слова, як сиротинці,
Із нотаток в спогад понесло.

На столі кросворди нерозгадані,
Підбираю з пам'яті слова.
А думки, мов у шухляду складені,
На десерт тримає голова.

Чай для двох заварюю щоранку
До торта, що з кремом із любові,
Й з мрією вітаюся на ганку
І плекаю почуття у слові 

Солодкий сон

У твоїх очах...

У твоїх очах - безодня тепла,

В посмішці бурхливі грають хвилі,

Вже душа від слів твоїх отерпла,

І думки заплутались безсилі.

Вечір огортає літнім подихом,

Почуття між зорями купаючи,

І тремтить душа в блаженстві з подивом

До нестями, мрію обіймаючи.

А вітри несуть думки крізь відстані,

Підіймають ввись над океанами,

А любов летить до мрії - пристані,

У пустелю з білими барханами.

Хоч твої слова солодке марево,

А як струм пульсують,обпікаючи.

Тліють дні, немов багряне зарево,

У рожевий світ любов гукаючи.

Ця літня ніч

Ця літня ніч!І дощ скрипаль тендітний

На струнах злив сонату виграє,

А он ліхтар, промоклий і самітний,

Свій блиск кохання ночі віддає.

Ця літня ніч.В ній звуки всі пульсують,

Ловлю думки крізь погляд ліхтарів.

Потоки сліз по вулицях мандрують,

Й несуть бентежність в краплях кольорів.

Ця літня ніч із фарбами в долонях

Думки тонує,згадки й почуття,

І у дощу на срібних мокрих скронях

Спочине день під музику життя.

Ця літня ніч. В ній цвіт і запах квітів,

Й озону хвилі з радістю буття,

І сяйво зір крізь погляд хмар з привітів

Плекає ранку світле майбуття.

Через відстань

 Через відстань безмежно далеку

Я відчула твій дотик руки,

І душа вгамувала ту спеку,

Що в уяві творили думки.

Через відстань близьку й невідому,

Полетіли у безвість слова,

Й об реальність буденно - свідому

Зачепилась душі тятива.

Через відстань у хмарних просторах

Десь блукають німі почуття,

А свідомість в безглуздих докорах

Кличе час до межі забуття.

Затихло місто

Затихло місто в сяйві ліхтарів,
Збирає ніч акорди в тихі гами,
І в ніжних звуках тріо скрипалів
Озветься час капризами - дивами.

На сонний парк впаде таємний блиск
Далеких зір, безмежжя тихих далей,

І створить місяць свій сліпучий диск

Й залишить знак у відблисках скрижалей.

Заснуло місто, спить в солодкім сні,

Невпинний час блука,немов по колу,
Все ж чутно звуки десь неголосні,
І відгук дня , що сплив по видноколу.

Втома

Буває втома від роботи
Чи від надмірної турботи,
А ще буває від безпліддя,
Й від аморального свавілля.

Ось так буває

Ось так буває,це не новина,
Пусті слова у часі завмирають,
В душі людській є вічна глибина,
Куди легкі тріски не долітають.

Скажу тобі...

Скажу тобі багата я безмежно,
Я бачу сонце, квіти й небеса,
Цілує промінь вранці обережно,
Й чарує погляд вранішня роса.

Я чую дивні птахів серенади,
Це все для мене створено в цю мить,
Дарує небо з перлів міріади,
А запах трав дурманить і п'янить.

Чи можна все за гроші це купити?
І не торгуючись продать чи подарить?
Чи може хтось подібне щось створити,
Щоб свій порив блаженством окропить?

Скажу тобі, багатства більш не треба,
Я вдячна Богу за усі дари.
Люблю заграву ввечері край неба,
І чуть як вранці шепчуть явори.

В обіймах духмяних світанківнків

В обіймах духмяних світанків
Іриси дарують красу,
І ніжаться в променях ранків,
І пестять на стеблах росу.

Жовтіють яскравим убранням
На ніжках тендітно струнких,
Їх погляди з щемним зітханням
У сутінках мліють лунких.

А зелень у ніжних поливах
Дарує весні кольори,
Відтінки квітучої зливи
Під пензлем травневої гри.

Ти пішов не прощаючись...

Вже сьогодні з тобою прощаюсь,
Відпускаю в осяяну даль.
І у слід твій мовчазно вдивляюсь,
А в душі сповиваю печаль.

Ти красу дарував віртуозно,
Цілував мої плечі стеблом,
Усміхався й манив граціозно,
І до губ приторкався чолом.

Ти пішов не прощаючись, чемно,
Коли ніч обіймала крилом,
А у погляді сяяла ревно
Щастя мить,що кохає теплом.

Ти пішов,у повітрі ж витають
В ароматах настояні дні,
І пилком на губах осідають
Поцілунки солодкі у сні.

Прощавай, буйний квітню,
Я знаю, ти любив до безтями весну,
А залишив красиву й самітню,
В ніжній цноті й плодами рясну.

Її травень зустріне побожно,
Ложе вистелить з трав запашних.
Він кохатиме палко й безмежно,
І купатиме в росах рясних.

Щасливий кіт ласкаві п'ялить очі

Шкодливий кіт на дереві вмостився,
Задер хвоста, лиш мить - і на гіллі!
Про цей порив у горобців дізнався,
А може квітень виніс на крилі.

Щасливий кіт, він ніжиться на гілці,
В його очах виспівує весна,
Для нього вітер грає на сопілці,
І ніжить цвітом яблуня рясна.

Щасливий кіт ласкаві п'ялить очі,
Хапає нишком сонця промінці,
А миші тягнуть в нірки темні ночі,
І затихають чемно горобці.

І кіт зліза, плететься неохоче,
Шкребеться в двері, просить відчинить,
І по ногах господаря лоскоче,
А вечір чемно в сутінках мовчить.

Ось такий цей пейзаж

Ось такий цей пейзаж - сіре марево,
У природи палає душа,
Й перелякані очі.  Крізь зарево
Показати свій біль поспіша.

В адських муках ліси озиваються,
Люди ж множать свої бариші,
Смертним димом світанки вмиваються,
Й сльози ллють на сухі спориші.

Люди йдуть, на Голгофі збираються,
Тягнуть руки в мольбі до хреста,
Лячно янгол між хмар озирається,
Й щільну маску вдяга на вуста.

Подивіться на світ, богом створений,
В його барвах- життя і весна,
Павутинням наживи ж обснований,
Вслід іде за ним смерть навісна.

Помолись на колінах як праведник,
У прощенні спокутуй гріхи,
І запустить Земля інший маятник,
Й змиє дощ людські біди й страхи.

Весна сумна, безлюдна і тривожна

Всміхнувся день крізь сизість їдкувату,
В грушевім цвіті гіркість полину,
Обійме промінь дерево крислате,
І кине час вітрам на бистрину.

Весна трима в долонях цвіт природи,
Красу свою дарує і тепло,
Збирає ранки в ніжні хороводи,
І розсипає бісер на стебло.

Вона сумна. Безлюдна і тривожна.
Крізь вікна днів розписує пейзаж.
Така спокійна, тиха і побожна,
 І погляд кида зелом на вінтаж.

Гуде бджола на вухо сонним ранкам,
Цвітуть, мов жар,тюльпани у саду.
А хор птахів виспівує світанкам,
І сенс буття в їх співі я знайду.

Чомусь не радує весна

Цвітуть сади, а навкруги
У час тривоги і розпуки
Терзають душу сум і муки,
Й новини б'ють, мов батоги.

Думки у просторі блукають,
Чомусь не радує весна,
Щораз сумніша новина,
Здається, й птахи не літають.

Лихі часи, до цього йшлося,
Бездумно нищили цей світ,
Коли ж біда коло воріт,
Поклони б'єм, щоб обійшлося

Це нас природа покарала,
Всього здавалось нам замало,
Робили все чомусь зухвало,
Тому "табу" вона наклала.

Нам Бог дав розум й силу волі,
Проникли в закутки науки,
І підкорили ультразвуки,
Тож мусим все змінить поволі.

І пройде час, минуть напасті,
Забудем смуток і тривогу,
А мудрість вкаже нам дорогу,
Де чистий світ засяє в щасті.

Кольоровість

Сірий день крізь сірі хмари
В сірі душі загляда,
Промінь сонця ледь крізь сірість
Сонцемрійно спогляда.

Сірий дощ на сіру землю
Сумно стелиться рядном.
Сірий вечір огортає
Мокру вишню за вікном.

Сірі миші поховались
В сірі нірки від біди,
І на щастя, змиє мряка
Ледь помітні їх сліди.

Сірий день вдяга настирно
Сад у темні сіряки,
На обніжку он завмерли
Злісносірі будяки.

Сірий голуб сів магічно
На посірене гілля,
Простір неба його манить
І очікує земля.

Сірість зникне сіроплинно
На окраїнах буття,
Кольровість розфарбує
Сірі сходинки життя.

Сірі душі побіліють
В чистих водах джерела,
А барвисті знов засяють
В божій іскрі від тепла.

Вакцинація

В світі шириться тривога
І лунає засторога,
Бо в Китаї карантин,
Виник вірус ще один.

Covig знищує людей,
Ця болячка від мишей.
Мруть китайці наче мухи,
Це насправді, а не слухи.

Їли суп із кажанів,
Сто смертей за кілька днів.
Вже Європа у тривозі,
Навіть сполох б'ють у ВОЗі.

Як цей вірус подолати,
Радять маски купувати.
У аптеках справжній бум,
З них в одну подався й кум.

Стоїть в черзі і чекає,
А тривога допікає.
- Треба всій купить рідні,
Запастись на чорні дні.

Хай лежать і дожидають,
Про лихі часи всі знають.
Не дай Бог, щоб хтось завіз,
А запас не коле в ніс.

В черзі сам собі міркує,
Так про себе митикує.
Кум до нього набирає:
- Справи як?- його питає.

- Вже стою оце годину
Закуплюсь на всю родину.
- Куме,вируч і мене,
Бо хто зна чи омине?

Тож купи й моїй родині,
І на всіх кумі Ірині.
Грошей вистачить чи ні?
Буду вдячний день при дні.

Тільки він скінчив розмову
Телефон пеліка знову:
- Коля, де ти?Це сусід.
Випив чарочку як слід,

І про тебе ось згадав,
Як мене ти частував.
Тож заходь на чарку рому,
Як повернешся додому.

- Чергу ось зайняв, чекаю.
Як скулюсь!Коли не знаю.
Будем скоро маскуватись,
Від недуги рятуватись.

- Чи поможе маскування?
В нас свій спосіб рятування.
Власний виріб будем пити,
Щоб на вірус не хворіти.

З'їмо сала, часнику,
Вип'єм з м'ятою чайку.
Хай китайці їдять миш,
Стоять в черзі ти облиш.

В нас є свій імунітет,
Український наш секрет.
Оковита, як вакцина-
Це народна медицина.

Спирт вбиває всі мікроби,
І лікує всі хвороби.
Як все в тілі запече,
Вірус сам від нас втече.

- Причвалаю як до хати
Буде жінка чортувати.
- Ти про вірус натякни,
Телевізор їй вімкни.

Ну а вранці до сніданку,
Їй налий сто грамів з банки.
Поясни, що цю вакцину
Рекламує медицина.

Поки пошуки тривають
Щодня люди помирають.
Тож не слід репетувати,
Треба градуси вживати.

- Каже правду мій сусід.
Я стою - а вже обід.
Швидко створимо дует,
Щоб піднять імунітет!

Віршик для дорослих

Ти прокинувся - це раз,
Вогник в серці не погас.
За вікном росте трава,
Значить зрячий- це вже два.

Пригадав щасливі дні
Пам'ять маєш - буде три.
Грошей мало- не стогни,
Бідним руку простягни.

Харчів досить купувать,
Швидше схуднеш - це вже п'ять.
Людей чуєш - маєш слух,
Повезло, бо не оглух.

Взяли діти щось твоє,
Дякуй Богу - вони є.
Серце коле і болить,
Порадій, що можеш жить.

І допоки носять ноги,
В світ ведуть тебе дороги.
Не тримай на нього злість,
Порадій -і буде шість.

Руки теплі й обіймаєш -
Ти живеш і силу маєш.
Тож повідай це усім
Кожен тиждень днів по сім.

Зима.Сніги

Зима.Сніги.Дерева в білих шатах.
Дорогу місяць сяйвом обійма.
Іде зима вся в перлах і агатах,
І дивний світ у погляді трима.

Будинки.Парк.Алеї сніжно - білі.
Холодний вітер гладить ясени.
Вдягли берізки хустки із ванілі,
І скинуть їх на дзеркало весни.

Поля.Степи.Блукає тиша світом.
Летять у гості зорі до землі.
Фарбує ніч пейзажі снігоцвітом,
А день дрімає нишком на стеблі.

Настрій

У січні ранки хмуряться похмуро,
Колишуть тишу віти біля хат,
Ховає мить у погляди зажуру,
І лине час в мереживі лампад.

На кухні кава, за вікном негода,
Трамваїв стукіт спокій обрива,
Акорди дня наспівує погода,
А шарм дарує каві полива.

У січні ранки темні і мовчазні,
Й думки летять у простір за вікно,
Хвилин ескізи видно невиразні,
І дня штрихи як сіре волокно.

Та запах кави думку зупиняє,
Ковток терпкий пронизує теплом,
Краса горнятка сутінь розвіває,
І творить день шедеври за вікном.

Вже пахне день весною

Хоч ще зима,а пахне вже весною,
Землі вклоняються дощами небеса,
Бринить повітря тихою струною,
І запах зелені в повітрі воскреса.

Цьогоріч сніг не вкрив поля й долини,
Туман шептав веснянки повсякчас,
І розсипав на віття намистини,
Й низав гердан березам для прикрас.

В повітрі пахне прілістю терпкою,
А вітер тче  із листя килимки,
І крізь шпарини тиші й супокою
Ідуть за обрій вранішні димки.

Хоч ще зима, душа весні радіє,
Вже кличе сад господаря в ці дні,
На сонці груша знову молодіє,
Й вбрання весільне міряє у сні.

Хоч ще зима, та пахне день весною...